Одним з двох сумчастих ссавців, які входили в рід кролячих бандікут, є вимерлий звір під назвою яллара (Macrotis leukura), або як їх ще називали малий бандикут.
Яллары, які колись мешкали в жарких пустелях Австралії, припинили своє існування в першій половині ХХ століття. Останнього звірятко зустрічали в штаті Південна Австралія в 1931 році. Пізніше їх більше ніхто не бачив. Ці малі тваринки, схожі на кроликів, тільки з хвостами, сьогодні офіційно вважаються вимерлими.
Малий кролячий бандикут вперше був описаний Томасом Олдфілдом, англійською зоологом в 1887 році. Матеріалом для дослідження вчений використав єдиний екземпляр, який у той час перебував у Британському Музеї. В період з 1887 року по 1931 рік вченим зоологам вдалося зустріти яллара всього лише дванадцять разів, і тому, безліч питань залишилися невирішеними досі.
Розмір малого кролячого бандикута досягав 30–40 см, селилися вони виритих норах ними в піщаній, або глинистому грунті на глибині 2–3 метри. Вели нічний спосіб життя, полюючи на дрібних гризунів, термітів, мурашок, збирали насіння і корінці рослин, а вдень відпочивали в своїх норах, ховаючись від пустельного спеки, засипавши вхід в нору піском.
Єдиною версією загибелі цього виду вважається заселення континенту завезеними кішками і лисицями, а також постійна конкуренція з кроликами за їжу.
Яллар відрізнявся від своїх родичів агресивною поведінкою, упертим характером. Не особливо тікав від людини, але при спробі взяти його в руки — злісно сичав, дряпався і кусав, чинячи опір з усіх сил.
